Новий політичний сезон в Україні уже встиг відзначитись багатьма яскравими, неочікуваними, але такими важливими подіями. Звичайно, їх поспішили прокоментувати всі охочі – від ключових політичних гравців до осіб, чиї прізвища широкий загал почув чи не вперше. Останньою, але найбільш експресивною, стала рецензія чинного Прем’єр-міністра, оголошена 8 вересня в Українському Домі. Юлію Володимирівну не засмутила навіть профілактика на деяких телеканалах, яка за дивним збігом обставин була влаштована саме під час її зустрічі з центральними та регіональними ЗМІ.
На глибоке переконання пані Тимошенко, демократична коаліція має відродитись, уряд – і далі забезпечувати стабільний розвиток та процвітання нашої держави, а Президент та його Секретаріат – всіляко цим процесам сприяти. А як ні – то хоч не заважати, а ще краще – активно працювати на поліпшення власних характеристик в очах світової політичної еліти. Прем’єр неодноразово, голосно і на всю країну просила Президента зберегти демократичну коаліцію, яку «розвалюють його рішення», а не «довга рука Кремля». І обіцяла пробачити все: гостинне запрошення до Генпрокуратури, звинувачення в безкінечних «зрадах національних інтересів» в економічних, інвестиційних, енергетичних, міжнародних сферах; навіть для інформаційної безпеки діяння Прем’єра становлять «загрозу». А найкращий варіант заслужити пробачення – своєчасний президентський крок назад, в демократичний рай. За відмовою можуть послідувати 2 варіанти – позачергові вибори Президента або переформатування коаліції як такої (правда, поки без жодних уточнень про склад та розподіл сфер впливу можливих партнерів). Отже, буде зроблено все, щоб врятувати Україну від жахів можливих парламентських перевиборів.
Та слід пам’ятати, що пробачити – не означає забути, а на шляху до омріяного статусу «головного вершителя долі» України (назвись хоч прем’єром, хоч президентом, хоч канцлером) вічними не будуть ані вороги, ані союзники. І процес вже пішов, бо попри всі бурхливі жестикуляції спікера Яценюка необхідні анексії президентських повноважень вже проголосовані, а закон Портнова – Лавриновича - підтриманий! А «неприємність» у вигляді президентського вето переживуть (подолають) справді легко. Почалось все не вчора, можливо, ще в далекому 2005 – з відставки «першого демократичного уряду». А хроніка останніх подій доводила, що обмін люб’язностями між Секретаріатом та Урядом мав всі ознаки чітко спланованого політичного буриме. По-перше, всі шпильки та звинувачення у непрофесіоналізмі, популізмі і тд. ( вибір «компліменту» залежить від ситуації) вдало парирували вірні БЮТівські нардепи чи віддані васали з Народної Самооборони. По-друге, всі ці «світські бесіди» дозволяли головним дійовим особам постійно залишатись в центрі уваги громадськості (в недалекому майбутньому – виборчого електорату). От тільки звинувачення в «державній зраді» виявились невдалим, але доленосним експромтом.
Юлія Володимирівна досить прозоро, вдало оперуючи різними синтаксичними конструкціями, інтенсивно доносила до Президента свій головний message – Рубікон ще не перейшли, але при необхідності зроблять це без вагань. А от йому не радять – ні «вбрід» (розкручуючи «ЄЦ» з надією ще й на «лояльну» частину регіоналів), ні тим паче «стрибком» (лякаючи уряд відставкою, а «інакомислячих» парламентарів – перевиборами). Бо на тому березі виблискує аж ніяк не «стольний град», а ганебний імпічмент. Як наслідок – прощальні оплески під час проводу з політичної сцени України. Чи вже, чи поки що, чи знову парламентсько-президентської – це як «карта ляже». Тому, або свобода «в межах дозволеного» для всіх президентських ініціатив, подарована на весь другий термін правління, або – стрибайте, панове!
Схоже, пан Президент вже береться за голову, точніше – за Балогу. Чого варті останні заяви що «ЄЦ» - хто б міг подумати!- становить загрозу для української демократії! І повертає своїх міністрів – прогульщиків до кабмінівського класу. На фоні безперервних консультацій, дорадчих зборів, наказів та заохочень.
Проте гра з вогнем - зайняття небезпечне! Бо так вже вимальовується політичне майбутнє України, де комусь неодмінно захочеться повернути втрачене – смак влади добре знайомий і помаранчевим, і біло-блакитним, і литвинівцям, і комуністам. Комусь закортить щось знову дописати до Конституції… Життєво важливі для себе доповнення на шляху до нових вершин (де h вимірюється в млрд. валютних кілометрів) внесе і Великий Український Бізнес.
А простим українцям наразі пропонується відповідно до придбаних квитків зайняти місця в українському політичному Колізеї та насолоджуватись черговою драмою з відкритим фіналом. І моделюйте собі остаточну «фініту» на власний роздум, розсуд чи смак!
Голуб Марія
|
